Подкастінг – це Web 2 технологія, це соціальні медіа, а ніяк не додаток до радіо, панове. Вважати його ще одним радіо було б великою помилкою. А якщо це соц медіа, то ні один соц медіа проект не виживає без зворотнього звязку – без коментування. Кидати слово у повітря VS утворювати віртуальні громади – ось в чому гострота питання. Традиційне mass радіо робить саме так, стріляє гарматою по горобцях, але воно масове і тому може собі дозволити такий підхід. Подкастінг, як Веб 2 проект (якщо це не додаток до корпоративного бренду) це адресне звернення і сила його якраз в утворенні віртуальних спільнот які можуть потім перероджуватися у якісь системні речі. Без зворотнього звязку ніякі спільноти не утворюються і соціальний проект втрачає сенс як такий.
Я помітив, що дуже часто, зокрема тут в Канаді, статті починають читати з коментарів. Це тому, що професійний автор зазвичай має свою agenda, т зв “порядок денний” і часом непросто викопати зерно, яке несе стаття, а коментарі короткі і бють по головному у статті.
Колись в 2008-му я яка мала досить великий резонанс (53 коментарі!) де пунктом один я написав: “Не Йди з Української Сторінки Без Дії “. Якщо це і почули, то не зрозуміли. Якщо цей сайт накриється одного дня це буде головним чином тому, що не було достатньої зворотньої дії, mutual підтримки. В Інформаційному суспільстві (це де ми насправді живемо зараз) будь що, що не нає системної моральної підтимки не виживає, тим більше Веб 2 проект.
На таких сайтах як “Українська правда” або ж “Кореспондент” буває дуже багато коментарів – до сотні у день. Це все залежить від популярності ресурсу та його якості. Наприклад, на “Телекритику” завжди ходять журналісти, тому там можна розраховувати на якісну дискусію. Отже можливість коментування дуже залежить від того, чи буде якісний діалог поміж коментаторами.
Дякую за замітку.
Я згідний з тим, що коменти потрібні. Але ти ж розумієш, що їх не можна вимагати. Коментувати прочитане – це не моральний кодекс інтернетчика, а його непереборне бажання висловитися. Непереборне – бо якщо він може змовчати, то, мабуть, таки змовчить. Бо то ж ще сторінку відкривати, букви якісь тиснути, думки формулювати… напряг, карочє. Якщо не коментують, значить не зачепило. Але чи мало зачепити? Існує багато матеріалів, на які важко щось сказати, їх просто приймаєш до відома. Ну, що скажеш на музичний каст? Сподобалось / не сподобалось? Тупо. А на новини? Подія вж й так сталася. Що про неї далі говорити?
Щодо подкастингу я би не був такий певний, що це 2.0-проект. По часу він виник тоді ж, але я не бачу в ньому якогось стипулу до дискусій. Навіть навпаки. Хтось завантажив – я послухав – я витер. Щоби прокоментувати, мені треба знову добратися до комп’ютера, знайти сторінку, з якої я качав, і ще й згадати, що я думав, слухаючи подкаст. А якщо я качав через RSS, то можу й сайту не памятати. Складно. Тому й коментів мало.
>Якщо не коментують, значить не зачепило.
Частково це правда. Але, нажаль, українців зачепає лише обмежений перелік розкручених тем: мовна тема, репресії, (старі) еліти… І, власне, навколо цих тем не може утворитися ніяка прогресивна спільнота. ВИМАГАТИ коментувати можна і потрібно, вірніше не вимагати, а робити на цьому наголос. Ви подивіться, Україна практично не прогресує соціально – ось проблема, а не те хто чого вимагає. Потрібні нові підходи, з інших сторін. Адам Каррі вимагає платити добровільні пожертви на його програму хто скільки може… і правильно робить! Бо у нього золоті програми які він не бажає монетизувати за старими принципами. Це лише приклад. Ше раз – або соціальні проекти як подкастер будуть народжувати нові спільноти, розголос довкола нових ідей, підходів або вони будуть трясти повітря.
Цікаву тему підняли, панове!
Як на мене дуже актуальну. Підтримую думку NewUkie. Як не дивно кожен мій подкаст підсвідомо вимагає коментаря, але чомусь люди таки не коментують. Як правильно зробити меседж для того, щоб спонукати до дискусії? От в чому питання.
>Як правильно зробити меседж для того, щоб спонукати до дискусії?
Моя пропозиція – казати прямим текстом КОМЕНТУЙТЕ! Або скотитися на мейнстрім і говорити про те, “що коментують”… Знову, так роблять дуже багато медійних людей в світі, цьому вчить e-Marketing: be clear and direct with your audience in your feedback expectations.
Ще є така штука, що народ у нас чомусь не любить коментувати в публічному просторі. В приваті часом можна отримати з десяток відгуків, а на сайті – жодного. Страх перед публічним висловленням сласної думки? Пострадянський рудимент? Чи щось інше?
> Страх перед публічним висловленням сласної думки? Пострадянський рудимент?
Думаю, що і страх, і безумовно рудимент.
погоджуюсь із Efandy – коментарів не можна вимагати, не коментують – значить не чіпляє. Загалом, для подкастів головною мірою успішности вбачається не кількість коментарів, а кількість скачувань. от те, що кількість скачувань буває важко визначити – це проблема… а що, наприклад, можна обговорювати стосовно мого подкасту “Радіогодина мотивів”? час від часу люди висловлюються в руслі “подобається/не подобається”, он навіть дехто відреаґував на припинення виходу програми. але очікувати коментарів щодо кожного випуску? надто специфічне вже це діло, і я тут кажу не тільки про свій проєкт, а й про більшість подкастів. взяшвись за подкастинґ потрібно перш за все мати уявлення навіщо і для кого це все робиться? я свідомий того, що мій подкаст робиться перш за все для мене самого – ну от цікаво мені покопатися в програмі Боба Ділана, дізнатися якнайбільше буквально про кожного виконвця, який там звучить, спробувати адекватно перекласти українською навантажений алюзіями і цитатами текст, який він читає, і спробувати визначити, чи які частини того тексту він сам написав, які взяті з Вікіпедії, а які – продюсерами і сценаристами програми. як бачите, більш ніж специфічне зацікавлення – особливо зважаючи на мінімальну популярність як самого Боба Ділана, так і кантрі та блюзової музики в Україні. Чи може бути авдиторія для цього всього діла? звісно, може – і є – але вкрай обмежена, що саме собою зрозуміло.
Станіславе, твій подкаст хоч нібито і більш relevant, усе одно, з того, що я чую, цікавий насамперед тобі. навіть коли тобі вдається залучити цікавих гостів до розмови, самої розмови майже ніколи не відбувається – більше скидається на твій монолог, і гість виступає в ролі звичайного пасивного слухача, що тільки підтакує – в кращому разі, а загалом просто намагається встежити за ходом твоїй думок. дуже розбовтано, Станіславе, не бачу я концепції і стрижня твоєї програми. можливо, тобі незавадив би co-host у студії – щось типу як Робін Квіверз для Говарда Стерна:), якийсь сценарій – план обговорюваних тем, і поменше музики. можливо, тобі відомий подкаст The Young Turks? якщо ні – поглянь, може, буде корисно.
Я вже зауважував які теми чепляють. Так не годиться, так не буде прогресу. Потрібні віртуальні спільноти довкола нових сюжетів.
В принципі так. Хоча зележить з якою метою створений той чи інший подкаст. АЛЕ розмова тут не про успіх подкасту, як продукту, а про успіх ПОДКАСТІНГУ, як соціального Веб 2 явища.
Як це що? Я вже писав (в коментарях), що це певно найкращий український нішевий медійний продукт який я зустрічав. І що, ця ніша немає про що поговорити? Давайте наступний випуск – поговоримо.
Вау, як глибоко! Знімаю шляпу за такий глибокий підхід до покастінгу. (… теж, доречі, не останній коментар)
Звісно, і саме тому ця “обмежена тусовка” МАЄ комунікувати між собою. Такий шанс! Ви повинні кричати про це в якійсь формі.
ВЖЕ за цей критичний коменар відносно мого подкасту я відчуваю, що недарма створив цей топік. Це якраз те, що я хочу чути, дякую radiomotyviv. Так, дійсно,.. але справа можливо в тому, що я не люблю розлогі інтервю, вони не впишуться в динаміку ранкової програми. В нічній або вечірній я б робив саме розлогі… У мене ранковий недільний проект. Це одна з причин, чому я намагаюся підняти градус і не завжди це вдається. Про ці і про інші причини, про вдалі інтервю і невдалі я написав на своєму журналі З тієї самої причини я не хочу зменшувати кількість музики. Та мені часом і немає чим її замінити… ще мені не вистачає часу, програма робиться фактично без подготовки…
Так, я чув про TYT і зараз переглянув їх відеокаст ще раз. дякую, що нагадали. Це інший формат. Але і вони нічого б не створили, якби між ними не було комунікацій, якби довкола їх не було віртуальної спільноти.
Стасе, “в яблучко” – і з коментуванням, і з віртуальною спільнотою.
А взагалі коментарі – як ввічливість у радянській приказці – ніщо не дається так дешево і не цінується так дорого …
Ми Молоде коли в ефір випускали (“нормальний” ще, не інтернет)- це був нижній ФМ, ніякі соціологи його не міряють, інтерактивних програм в нас – одна чи дві, і в ті не дзвонять, лише в аську пишуть дуже кволо … Хто слухає? Як їх багато? Робиш – а ніби в порожнечу.
Зате варто нам було прощальний ролик запустити (нас за тиждень перед відключенням з ефіру, на щастя, повідомили) – і почали дзвонити. Щож це ви з ефіру йдете, я вас слухаю постійно.
Як в анекдоті – “чого раніше мовчав? а раніше все було добре”
.
І от буквально вчора теж. Людина зареєструвалася на сайті, завела блог і написала там подяку нам. Пара речень, а розчулює до сліз буквально. Бо бачиш, що недарма всі ті мегатонни часу й зусиль йдеть, що хоч і мовчать, а слухають Молоде – і в Москві, і в Бразилії, і ще богзна де …
А чого не коментують? Хтось лінується, а в когось на всі таки справи, які треба підтримати (кого хвилиною, кого 5-ма, а кого й півгодиною) – просто фізично часу не вистачає. От я наприклад подкастерівські подкасти (сорі за вислів) навіть слухати не встигаю, хоч це і потрібно, і просто цікаво. І Ваші, даруйте, теж. Про фемен хвилин пару послухав – і все, знов “накрило” справами. Але обіцяю – послухаю, і в вас також проінвестуємо
.
То які висновки, панове?
Поговорили і забули.
Чого ж забули – коментуємо скрізь