Свіжий випуск подкасту Радіоактивність присвячений сучасній бардівській сцені. В гостях (Krobak, Stoned Jesus, Voida).
- У випуску презентація свіжого альбому “Colour Me Darkness” українського бардівського проекту .
- Американський невротик зі свіжим ЕР “So Outta Reach”.
- Британські немодні бородані з молодіжними госпелами на ЕР “Weights & Measures”.
- Швейцарський естет, педант та акуратіст з маленькою колекцією кухонних одкровень на ЕР “Birds Of Lima”.
Podcast: | (Duration: 1:07:54 — 93.3MB) | Embed
Вже вантажу
…..
Stripped можна заміняти красивим українським словом “стриманий”
Стримана музика….
Респект пану Сидоренку за те, що він намагається не покривати лаком свої прекрасні твори, навіть коли увесь цех каже “покривай!” Навіть шумлячі конденсатори в мікрофонах це було кайфово. Розкішний подкаст.
А, я б порадив робити аранжування більш контрастним по частотах, тобто там де дві гітари, у однієї задавити верхи. Я можу радити, навіть говорити повну фігню, я не належу до цеху
Отож, “словянам” не вистачає смаку в обробці…. “треба танцювати” від внутрішньої свободи, а з цим в Україні …. нетрендово.
Продовжую слухати….
Та ні, “стриманий” – зовсім інший сенс. Тут же про оголений нерв душі та й таке подібне йдеться. А не про шугейзові завтики.
Про “задавлені по частотах” гітари – тут можна, звісно, вимахуватися, скільки завгодно. Ще можна додати хор і оркестр при бажанні, але, знову ж таки, цей жанр трохи не про те.
Хоча бачив десь в Неті, як ваші співвітчизники додумалися робити студійні мікрофони зі старих телефонних, вугільних. Може, щось таке би сюди заканало
По мові. Писати потрібно завжди гармонійно. “Запаска” пише зі звуками, гармоніями, які відзеркалюють ту саму Прорізну, найкраще, що є довкола і їх українська дуже гармонійна до всього цього. Швейцарець (я його якраз зараз слухаю) пише євро музику і англійська тут дуже гармонійна також. Ігор пише також (східно) європейську музику, з київською мрякотою і каштанами, але європейську, тому англійська тут прекрасно лягає. А пацани в підворотнях нехай вчать англійську і… ще спробують щось написати самі, тоді ця музика буде для них.
А ось не згідний ні разу. Я ніжно люблю англійську як в її поетичній іпостасі (наприклад, мої улюблені поети – Кіплінг і Байрон), так і у вигляді simplified international English, яка дає можливість знайти кілька тисяч слів для спілкування з людиною з будь-якого куточка Землі. Але я більш ніж певен, що писати вартісні з поетичної точки зору тексти можна тільки рідною мовою — чужу просто неможливо настільки відчувати. Тим більше чужу з іншої мовної групи. Спроби ж всього світу писати англійською виражаються тільки в текстах на оцій спрощеній міжнародній, з шаблонними образами і лексичними конструкціями — щоби написати щось насиченіше, треба таки бути англійським філологом як мінімум. А ці шаблони, що проходять крізь усі жанри, мені остобісіли вже не менше за Am – Dm – E – Am.
Щодо дворових пацанчиків, то мені би хотілося, щоби в них був стимул любити і шанувати передовсім українську. (І взагалі мені хочеться жити в країні, де знання англійської, російської та будь-якої іншої чужої мови для успіху не потрібне.) Шкільна програма від цього радше віднаджує, а далеко не кожен наважиться перечитати хрестоматійних авторів у зрілому віці (коли тільки й можна знайти в тій нафталінній літературі щось цікаве для себе). Тому головну роль в пропаганді мови повинна займати неформальна музична культура.
моя позиція цього приводу проста і однозначна. Її я вже неодноразово висловлював при розмовах зі всякими інді-рокєрами місцевими і на теренах оцього вашого інтернету.
Ми вже давно пройшли час глобалізації (тобто давно пора полишити марні справи заспівати пісню перед веб-камерою і її наступного дня побачать 1 000 000 глядачів по всьому світу — це утопія). Свою творчість треба доносити до сусідів по гуртязі і та інших односельчан. Відповідно, якщо це стандартно будовані пісні з куплетами і приспівами, то мова повинна бути такою, яку найкраще розуміють жителі регіону в якому вона створюється.
вихідних позицій для цього судження дві: англомовна музика, яка доходить до вух слухача проходить переважно через фільтри медіа, і тому відсівається неякісне експертами та авдиторією. І тому в кожному жанрі групі з України саме в плані музично нема чим мірятися пісюнами з колегами по цеху з-за кордону.
Відповідно музика певного жанру зіграна на наших теренах переважно погано записана, використовує вчорашні шаблони і тому використання місцевої мови — якраз можливість зачепити авдиторію (я вже мовчу про те, що в 95% місцевих вокалістів англійська паршива до неможливості).
Ну і в кінці-кінців, мені набагато приємніше почути в пісні не заїжджене тугеза-форева, щось типу:
Улица, лица, длится, не спится.
Засыпаю, не могу остановиться.
Зажигаю. Наблюдаю за собой там,
Со стороны раны, не зажили.
Долго кружили.
Вдох, снова тени ожили.
Были, любили, забыли, оставили там…
Після такого я знаю, що вокаліст “чесний” він знає про що говорить і ДО КОГО він це говорить
Здається мені панове ми говоримо про те саме, але до спільного висновку не дійдемо
Хочеться писати для пацанів – пиши пацанською мовою. Хочеться дати шанс непацанам або пацанам змінитися … Панове , ви дійсно думаєте скандинави менш патріотичні? Або думаєте там немає тих хто ніколи не слухатиме англійською ? Справа в цивілізаційному виборі, щоденному такому виборі.