Робочий Сторжук почав малювати будинок у сорок років. Дітей у нього не було, але була молода вимоглива дружина. Так, робочий Сторжук мав молоду привабливу, але надто вимогливу жінку. Був дуже добрим фармацевтом, але робочим. Здавалося в експозиції закладено міну, але штука в тому, же Сторжучка була доброю дружиною (тому називатимем її Сторжуківною). Та й життя складна річка. Але справа не в тім.
Ввечері він повертався з фабрики до тісної двокімнатної квартири, змивав з себе дух української фармацевтики, вечеряв. Телевізора Сторжук не визнавав, тому заварював каву, сідав до круглого незручного столу, вмикав радіо. На довгих хвилях шукав джаз. З’являлася дружина. З півхвилини оцінювала ситуацію, тихо але вимогливо проказувала кілька прохань. Виходила до іншої кімнати. Прохання носили злободенний характер і грандіозні масштаби, але такі, що можна зігнорувати. Сторжук ігнорував їх роками, але вони накопичувались, і їм ставало важко триматися в голові. Тоді почав малювати дім…

Podcast: Play in new window | Download (Duration: 20:21 — 14.0MB) | Embed

Змінювати чи ні: топоніми, імена, події?
І яке це має значення?

Морозного зимового надвечір’я Богдан повертається навпрошки, через став, зі сауни. Небо червоне, під ногами хрустить іскристий сніжок на кризі, повітря свіже, аж хочеться вбирати його повні груди. На серці легко-легко і тягне не зачинитися в кімнаті тісної квартири, а шукати пригод. Богдану двадцять. А куди тягне найбільше в такому віці місцевого хлопця… в гуртожитки.
На той час ніякої дівчини у нього не було, лише «симпатії» та «інтереси», що легко змінювались в залежності від сердечних імпульсів. Гуртожитська знайома, яку зібрався провідати: низькоросла, несимпатична молода особа, що мала фізичні вади. Та хлопця це мало обходило, – гормони не перебирають.
Через багато років заплющить очі та згадає ту кімнату на дев’ятому поверсі куди занесло того зимового вечора: три ліжка, на стінах – вирізки з молодіжних журналів, а також модне зображення журавля, що ковтає жабу, яка, в свою чергу, тримає його за горло – підписано російською: «Ніколи не здавайся!!!»…

Podcast: Play in new window | Download (Duration: 20:34 — 14.1MB) | Embed

Ірина мама показувала Романові дитячі фотографії доні. А тій, як це часом трапляється, було ніяково перед своїм хлопцем.
– Ось вона в садочку, ось – у візочку, оце – на дитячому майданчику, ото – на морі… голенька.
– Мамо! Рома сам бачить, що голенька, – нервувала.
– … у мене на роботі, на нашій старій квартирі…
Така екзекуція тривала з півгодини, протягом яких разів п’ять дівчина шарілась, але чомусь вперто продовжувала супроводжувати Романа у подорожі її дитинством, яке сховалося у товстезних старих альбомах з гуцулами на обкладинках. Не можна його залишити на одинці з Мінотавром.
Не любила запаху старого картону, альбомів старих, котрим пасують, лише чорно-білі кольори, свої фотки старі, як і дитинство, – не любила.
Часом знервованість Іри зачіпала маму Олену:
– Ну й не дивись! Це – мої фотографії, моя пам’ять.
Так, це була пам’ять мами Олени, де так мало її, і по-вінця Іри.
Час від часу до них приєднувався тато Олег. Зазирав через плечі, чомусь посміхався, похитував головою, відходив. І тоді Роман розумів хто за кадром, хто ґарант. Мама – пам’ять тата, і навпаки. Чи справедливо, що людині хтось карбує сокровенне?

Далі – слухайте!

Podcast: Play in new window | Download (Duration: 28:46 — 16.7MB) | Embed

Тебе обібрали циганки. Ті, що сидять за пластиковими столиками і фіолетовими гембами обсмоктують варену кукурудзу, і ті, в чиїх руках пакет морквяного соку виглядає, наче погана японська відеокасета, і врешті, саме ті, над якими літають ранньоосінні розлючені оси.
О, так! Тебе ошукали, як малу дитину, Велику Маму Марію, біля ринку “Добробут”, так вишукано і класично, що простуєш блаженнощаслава крізь Золотий вересень.
Згадуєш як вчора приходили онуки і задля жарту обклеєли стелю сухим кленовим листям. По тому довго лежиш, слухаєш як б’ється стискається пристаркувате хворе серце, слухаєш безсоння, гаряче дихання неповносправного чоловіка Йосипа слухаєш. Не годна навіть простягнути руку і вимкнути нічник. Так і засинаєш, при світлі.
Згадуєш і йдеш.

Далі – слухайте!

Podcast: Play in new window | Download (Duration: 20:10 — 18.7MB) | Embed